Витоки PCBA (друкованої плати) можна простежити до переходу ранніх електронних пристроїв від «точкового-до-точкового з’єднання» до «модульних схем». На початку 20-го -століття в електронних пристроях схеми в основному ґрунтувалися на прямих дротяних з’єднаннях між компонентами. Цей спосіб був не тільки конструктивно вільним, але й мав низьку надійність. З розвитком складних електронних систем, таких як радіо та радар, люди почали експериментувати з використанням фіксованих підкладок для підтримки структур схем; це був прототип друкованої плати. У 1940-х і 50-х роках друковані плати дозріли, і процеси травлення схем мідної фольги та ізоляційних підкладок стали широко поширеними, заклавши основу для подальшого формування друкованих плат.
PCBA з'явився з розвитком технологій автоматизованого паяння та електронного складання. Коли електронні вироби перейшли з лабораторії на промислове виробництво, одних ПХБ було недостатньо; також необхідно було ефективно та стабільно змонтувати на платі такі компоненти, як резистори, конденсатори та інтегральні схеми. Таким чином, поступово розвивалися SMT (технологія поверхневого монтажу) і THT (технологія наскрізного отвору). Впровадження SMT, зокрема, дозволило автоматизованим установкам для встановлення компонентів з високою швидкістю та високою точністю, значно підвищивши ефективність виробництва та позначивши PCBA як стандартну форму сучасного виробництва електроніки.
